Водії та лижники говорять однією мовою. Семантично чи фізично немає різниці в тому, як вони дивляться на схил, який збираються подолати. Вони посміхаються, імітуючи рух кривої: зрештою, лижі та двигун — це лише різні способи досягти швидкості, розширити хвилювання відчуття життя.
Водій і лижник перестають розмовляти, а звуки лише повітря наповнює пейзаж. Як тиша перед війною чи сватанням. Двобій під високим сонцем.
Тепер ідіть за мною вбік, давайте Джорджіо Рокка взути лижні черевики, а водій пристебнеться в машині. Йдіть за мною до того боку, де чекає снігохід: ви побачите танець із самого серця руху.
Реве двигун, Рокка закриває шолом: тримайтеся міцніше і забудь про мій голос.
У лижника діє гравітація, а у Levante — двигун V8 потужністю 580 кінських сил. Але те, як вони використовують енергію та розкривають красу, складається з тих самих речей: правильна траєкторія, досконалість сил, які приборкують інерцію та змінюють хід речей. Після стартової лінії здається, що дно долини рухається до вас із зростаючою швидкістю, але поки Рокка збільшує швидкість, а Levante обертає двигун, ви відчуваєте, як вітерець у вашому волоссі стає вітром, а цей вітер стає хуртовиною. Краєвид такий білий, а небо таке чисте, що можна побачити, як світ нахиляється.
Чоловік і автомобіль спускаються з гори один біля одного, наче це вірш, написаний у снігу, вірш, який розповідає про зв’язки та рульове управління, квадрицепси та клапани, життя та технології, що спілкуються одне з одним, наслідуючи та спокушаючи одне одного. Ви там, у середині цієї поеми, як дослідник, який увійде в історію за те, що став свідком видовища, яке трапляється раз у житті: людина на снігу та автомобіль, який може грати, як людина, діалог між незаконними богами , зроблений із крові й бензину, із заліза й плоті, з отворів і дихання. Ратрак женеться за феєрверками кристалів, що вилітають у небо на кожному кроці, і баланс, який ви відчуваєте, виникає завдяки синхронності ідеальних рухів.
Усе триває менше хвилини, але той, хто сказав, що досконалість властива природі. Бріф мав рацію: це інтенсивно, і людина не може довго терпіти таку силу. Навіть Чемпіон Світу не може, ні Ви з очима, наповненими такою красою. Автомобіль може, але автомобіль без людини — це як серце без ударів.
Коли ви зійшли з ратрака, ви повертаєтесь і дивитесь туди, звідки почалася ваша подорож. Ви читаєте вірш, який щойно написали, і відчуваєте, що він завершений.
