Щоб дістатися до місця призначення, ви можете просто рухатися, але подорожувати – це набагато більше. Подорож - це спосіб пережити нові емоції або пробудити забуті. Подорож — це подорожувати світом із бажанням бути враженим, усвідомленням того, що ти живеш, щоразу відкриваючи звуки пристрасті, силу природи та хвилювання дослідження.
Maserati звернувся до письменника та фотограф, щоб виразити ці емоції через своє мистецтво.
Першою зупинкою цієї подорожі є велична та мінлива територія гори. Тут ви можете дізнатися, як оповідачі та чемпіон світу з лижного спорту Джорджіо Рокка пережили цю пригоду. Відкрийте разом із ними ЗВУК ПРИСТРАСТІ.
Уявіть долину, яка перестає коливатися, тому що через чотири кілометри є дамба та кордон. Це долина перед вами з її finis terrae ставленням, яке гордо нагадує стародавні торговельні переходи та будинки для ночівлі. Над вами гори засипані снігом вище людини. Piz Bernina, Piz Quattervals, Piz Murtaröl, Scima da Saoseo — їхні герби малюють дратівливу лінію, за якою прусське блакитне небо, блакить глибокого космосу, повітря тут розріджене.
Якщо ви повертаєте свій погляд на землю, ви бачите дорогу, яка гойдається з тією ж частотою, що й долина. Можливо, з цієї причини її називають Valley Road. Праворуч має бути інший вид синього кольору, із зеленими тонами озера Лівіньо, і справді він є, тільки він похований під сніговою ковдрою, яка також покриває шар льоду. Ліворуч від вас кам'яні стіни захищають дорогу, на якій тримаються цілі гори. Рухаючись під ними, видиме стає плівкою, пейзаж оживає.
Отже, підіб’ємо підсумок: надворі гори, перед вами кордон, праворуч крижане озеро, під вами дорога, машина навколо тебе.
Я просто шепотливий голос, ти, з іншого боку, живеш цим.
Тепер, коли ви живі, ви можете припинити фантазувати. Слухай. Не заходьте занадто далеко: прислухайтеся до навколишнього вас простору. Кабіна автомобіля, що огортає вас, - це безпечне лоно дикої тварини. Всередині немає ні нестабільності, ні небезпеки, навіть якщо це місце, запущене в космос, гонитва за здобиччю, що сьогодні є лише цей досвід.
Але не плутати нерухомість з мовчанням. Слухайте уважніше, особливо коли ближче до кривої. Вісім клапанів збільшують швидкість обертання, коли крещендо проходить шлях від глибоких вісцеральних тонів до гарчання до вищих різких тонів, які перетворюють цей звук на результат раціональності: дика тварина раптово перетворюється на досконалість технології, її звук вивчений у кожній деталі , платонічне гарчання високих обертів двигуна.
Крива закриває огляд, а потім відкриває наступний; усе доступне в цьому вміло поєднаному соборі елементів, які супроводжують ваші руки, ваше тіло (ви — імпульс) і ваш слух до прямолінійної смуги, що кличе дику тварину. І дика тварина відповідає. Клапани знову збільшують свої оберти, і легкий тиск на грудну клітку запрошує вас нахилитися на сидіння. Тепер переведіть свій погляд на гори: вони схожі на пальці землі, що вказують напрямок. Угору.
Ззовні дика тварина виє для вас і дозволяє вам відчути її подряпину, але всередині ви також насолоджуєтеся цією розкішшю: досліджуючи надлюдську межу між абсолютною тишею та бойовим кличем.
Коли ступаєш на нього, незайманий сніг стискається з тихим тріском; звук теж піддається незабрудненим речам; порожній простір стискається. Але підемо далі звуку, відчуємо тіло. Підіймаєшся на гірську ділянку, що виводить на трасу, а повітря свіже, сухе і не різко входить в губи. Натомість з кожним подихом відчуваєш смак сонця. Складні молекули глюкози розщеплюються, і ваші зусилля відновлюються, кожен крок є вимірюванням пройденої відстані. Ви – енергія, ви живі.
Під слідами, створеними вашими слідами, проходить дорога, що прорізає гору, на яку ви піднімаєтеся: ви дивитеся на неї і нічого не бачите, ви слухаєте це і нічого не чути. Ви знову йдете, очі заплющені, темрява помаранчева, шкіра вашого обличчя — піднос для сонця, і єдиний звук усе ще — сухий і запашний сніг, притиснутий під ногами.
Потім, немов інструмент, який слідує за арією в дуеті, крутиться, а потім осідає вибух струн. Потужне тріпотіння, нервове, але цілком контрольоване, як акробатика шершня. Твій темп прискорюється, тому що ти знаєш, що це за звук, його походження та його елегантну лють: раніше ти був у ньому.
Струни знову лопаються, з тим самим вигином і тим самим запалом, але з швидкістю вищий обсяг. Це момент, коли ви відкриваєте очі й обертаєтеся: ви бачите високий гордий ніс автомобіля, що проходить через шпильку. Водій рухається за міліметричним балансом між контролем і свободою. Завдяки двигуну, доцентровій і відцентровій силам немає небезпеки, а радше є можливість: будь-хто за кермом може насолодитися поворотом керма в протилежному напрямку. Сорокасантиметрові шини пливуть по снігу, розгладжуючи його, як пензлик білою темперою. Водій є єдиним цілим з рухами, коефіцієнтом між кількістю порожнечі та повноти, яку природа створила для пейзажу. Бути одним. Ось як потрібно зв’язатися з силою, настільки реактивною, що здається живою, дикою твариною чи ураганом, що проноситься повз вас, видаючи звук, який фізика називає ефектом Доплера.
Він досягне вершини раніше, ніж ти, але ти теж маєш дати вихід коням у собі.
Угорі вигляд змінюється. Двигун відпочиває, серцебиття сповільнюється, погляд відкривається: ти впираєшся ногами в лінію, за якою йшов від початку подорожі, лінію, що відділяє біле від синього. Як далеко це здавалося раніше; але Людина прагне змін.
Ви піднялися на вершину, щоб побачити те, що мало статися. Є тільки ти, а мої слова допомагають тобі бачити. Альпійська корона простягається навколо вас, а білий тризуб Levante завершує пейзаж, як портрет, який людина підкоряє силі каменю. Окрім нерухомого автомобіля, нерухомого, як дика тварина, готова кинутися навтьоки, стоїть людина, яку ви бачили багато разів, але ніколи не зустрічали. Ви бачили, як він ковзав по снігу, використовував силу тяжіння, змагався в супер-гігантах, як Улісс, який рятувався від циклопа, якому він сказав, що його звуть Ніхто. І тут, у цьому альпійському пейзажі на висоті 2400 метрів лютневого дня 2021 року, Nobody стає синтезом спритності та розуму, інстинкту, сили та амбіцій. Maserati Levante Trofeo та Джорджіо Рокка, чемпіон світу зі слалому 2006 року, втілюють все це в життя: нехай починається шоу.
Водії та лижники говорять однією мовою. Семантично чи фізично немає різниці в тому, як вони дивляться на схил, який збираються подолати. Вони посміхаються, імітуючи рух кривої: зрештою, лижі та двигун — це лише різні способи досягти швидкості, розширити хвилювання відчуття життя.
Водій і лижник перестають розмовляти, а звуки лише повітря наповнює пейзаж. Як тиша перед війною чи сватанням. Двобій під високим сонцем.
Тепер ідіть за мною вбік, давайте Джорджіо Рокка взути лижні черевики, а водій пристебнеться в машині. Йдіть за мною до того боку, де чекає снігохід: ви побачите танець із самого серця руху.
Реве двигун, Рокка закриває шолом: тримайтеся міцніше і забудь про мій голос.
У лижника діє гравітація, а у Levante — двигун V8 потужністю 580 кінських сил. Але те, як вони використовують енергію та розкривають красу, складається з тих самих речей: правильна траєкторія, досконалість сил, які приборкують інерцію та змінюють хід речей. Після стартової лінії здається, що дно долини рухається до вас із зростаючою швидкістю, але поки Рокка збільшує швидкість, а Levante обертає двигун, ви відчуваєте, як вітерець у вашому волоссі стає вітром, а цей вітер стає хуртовиною. Краєвид такий білий, а небо таке чисте, що можна побачити, як світ нахиляється.
Чоловік і автомобіль спускаються з гори один біля одного, наче це вірш, написаний у снігу, вірш, який розповідає про зв’язки та рульове управління, квадрицепси та клапани, життя та технології, що спілкуються одне з одним, наслідуючи та спокушаючи одне одного. Ви там, у середині цієї поеми, як дослідник, який увійде в історію за те, що став свідком видовища, яке трапляється раз у житті: людина на снігу та автомобіль, який може грати, як людина, діалог між незаконними богами , зроблений із крові й бензину, із заліза й плоті, з отворів і дихання. Ратрак женеться за феєрверками кристалів, що вилітають у небо на кожному кроці, і баланс, який ви відчуваєте, виникає завдяки синхронності ідеальних рухів.
Усе триває менше хвилини, але той, хто сказав, що досконалість властива природі. Бріф мав рацію: це інтенсивно, і людина не може довго терпіти таку силу. Навіть Чемпіон Світу не може, ні Ви з очима, наповненими такою красою. Автомобіль може, але автомобіль без людини — це як серце без ударів.
Коли ви зійшли з ратрака, ви повертаєтесь і дивитесь туди, звідки почалася ваша подорож. Ви читаєте вірш, який щойно написали, і відчуваєте, що він завершений.
Лівіньо знаходиться в двох кроках, ви повернетеся за своїми речами та покинете той куточок світу, який нагадує скупчення білого холодного пилку, що прилітає з півночі. Ви повернетеся, щоб залишити Чемпіона світу його повсякденною рутиною та уроками катання на лижах, щоб залишити автомобіль, який дозволив вам відчути баланс дикості та краси. Ви залишите вірш, написаний на засніженому схилі, де сніг вищий за людину.
Поруч чуєте музику, ді-джей перекладає всі звуки, які ви чули піднявшись між снігом і небом, людиною й автомобілем, у музичні ноти.
Залишилося побачити останнє: які ще елементи могли бути такими гостинними як для людини, так і для автомобіля, щоб стати землею для їхнього танцю і поезії. Але ще є час. Ви ніколи не припиняєте подорожувати.
Настав час нової революції розкоші.
Досліджуйте інші теми
Related stories
