Кажуть, що вночі вітер несе пустелю, кажуть, що вранці все виглядає інакше. Лише ті, хто добре це знає, знають, як знайти себе, інші орієнтуються серед піщаної хвилі можливостей.
Місто вже позаду, розсіяні вогні технологічного собору, який розширюється на кілометри та квадратні кілометри, поступово стає лінійним, як смуга диму, розташована у вигляді веретена, щоб освітлювати дорогу, що веде до пустелі. Наразі все інше – лише темрява та ніч.
Дорогу перед нами ледве впізнати: її лінії розмиті, лежать під шарами піску, настільки дрібного, що він торкається коліс і кузов, наче пил.
Пора залишити асфальт, чорноту смоли та дороги, якими ми вже подорожували. Ми повертаємо праворуч, щоб вибрати альтернативний маршрут, оточений дюнами та чагарниками, які виглядають як хореографії можливого світу, створеного дотиком у різній щільності темряви. Ми їдемо близько кілометра в напрямку ночі та пустелі, поки дорога не закінчиться. Вже не перед нами: світ навколо нас.
