Кажуть, уночі вітер охоплює всю пустелю, а вранці - стихає і все виглядає інакше. Тільки ті, хто це добре знає, знають, як знайти себе, інші орієнтуються в піщаній хвилі можливостей.
Місто тепер позаду нас, розсіяні вогні технологічного прогресу, що простяглися на кілометри, поступово стають лінійними, як струмок диму, який плавно тягнеться для освітлення дороги в напрямку пустелі. Далі - це лише темрява та ніч. Дорога перед нами ледве впізнавана: її лінії розмиті, вона лежить під шарами настільки дрібного піску, що він пилом осідає на колесах та кузові.
Настав час покинути асфальт та дороги, які ми проїхали. Ми повертаємо направо, щоб вибрати альтернативний маршрут, оточений дюнами та чагарниками, які виглядають як хореографія альтернативного світу, створеного з дотиків темряви, що змінюється. Ми проїжджаємо близько кілометра до серця ночі та пустелі, доки не закінчується дорога. Перед нами нічого немає: весь світ довкола нас.
